Монастир Босих Кармелітів
Добавлено: Ср фев 07, 2007 5:07 pmБердичівський кляштор (монастир-фортецю) ордену Босих Кармелітів у 1627 році заснував воєвода і генеральний староста київського краю Януш Тишкевич як обітницю за звільнення з татарського полону. Під розташування кляштору та в основу монастирського господарства Тишкевич передав 1630 року свій Бердичівський замок-маєток з кількома найближчими селами та приділив інші маєткові й грошеві фундації.
1634 року Бердичівські кармеліти заклали "дольний" (підземний) Маріїнський костьол, збудували торгівельні склепи, крамниці й інші господарські будівлі, поширили мури фортеці. Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костьолу - ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю. (За інформацією, поширюваною в радянські часи, щоб збільшити прибутковість костьолу, кармеліти силою відібрали у православної Михайлівської церкви образ Божої Матері, що славився як чудодійний, і перенесли його до костьолу).
Незабаром кляштор набуває значення великого економічного центру. У зв'язку з цим зростає м. Бердичів, залюднюється ремісниками та торговцями, до Бердичева тягнуться лави прочан.
Польська королівська влада зважає на колонізаційну роль й вагу кляштору й надає йому великого значення, як передовому форпостові польської державності в Україні. Держава допомагає підсилити й військову міць кляштору: ремонтує фортецю й наділяє кляштор гарматами та постійним гарнізоном.
Як велика одиниця економічного та ідеологічного впливу, кляштор втягується у вирло класових суперечностей та соціальних рухів XVII століття. Ще в сорокових роках XVII століття поміж кармелітами й власниками м. Бердичева - патронами кляштору (Тишкевичами) розпочалася тривала запекла боротьба за економічні позиції й гегемонію.
Боротьба кармелітів з православ'ям, насильне поширення унії, економічний та правовий визиск населення обернули кляштор на об'єкт соціальної ненависті всього місцевого населення. Тому, коли, в наслідок складних соціальних суперечностей, вибухнула на Україні "козацька" революція 1648 року - кляштор майже зовсім зруйнували повстанці. Фортеця босих кармелітів, вкупі з військовими силами воєводи Тишкевича, намагалася чинити опір козакам, але в бою під Махнівкою польські сили було розбито вщент, а кляштору й маєтки Тишкевичів взято загонами Хмельницького, що прямував до Зборова.
Кармеліти, тікаючи з Бердичева, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих, аж до року 1721. У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх було вигнано силою спадкоємцями Януша Тишкевича. І лише декретом 1717 р. Люблінського Трибуналу було наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки. У той же період часу кармеліти знову відбудували монастир та повернули до Бердичева образ Матері Божої.
Одночасно відновлюється боротьба кармелітів із можновладцями Бердичева - фамілією Завівшів, що були спадкоємцями Тишкевічів. Боротьба за економічну гегемонію так загострюється, що в 1684 році Завіші збройною силою виганяють босих кармелітів із Бердичева. Кармеліти вперто боролися за свої права й привілегії на маєтності, судилися в трибуналі і, нарешті, на їхню користь відсуджено кляштор, костьол, замок-фортецю, село Скраглівку, фільварок, збіжжя, худобу й інше, а також з Завішів взято чимало грошей на ремонт кляштору.
На цей час (кінець XVII століття) терен Бердичівщини захоплюють нові козацько-селянські бунтарські рухи, що відбуваються під проводом відомого фастівського полковника Семена Палія. Ці рухи визначали собою боротьбу дрібного, вільного ще, козацького землеволодіння з великим українським та польським поміщицтвом. 1706 року Палій вщент розбив під Бердичевом війська Якова Потоцького та Рушчиця, але опікун великого українського капіталу - гетьманська влада, в особі Івана Мазепи, хутко приборкала народний рух. За допомогою хитрощів та зради Мазепа заарештував Палія в Махнівці й посадив його до підземелля Бердичівської фортеці, звідки через деякий час Палія заслали до далекого Сибіру.
Лише в 1717 році, після придушення народного повстання, кармеліти знову міцно осіли у Бердичеві й повернули у 1721 році зі Львова образ Божої Матері.
Кармеліти особливу увагу приділяли відбудові фортеці. Старі мури відремонтували й значно поширили; за допомогою королівської влади фортецю озброїли міцною артилерією, встановили підсилений гарнізон, самій фортеці надали назву "фортеця найсвентшей Марії панни". Фортеця стала значною військовою твердинею на Правобережжі.
Вже 1732 року кармелітанська фортеця взяла участь у придушенні гайдамацького повстання й служила місцем переховання заможної шляхти, що тікала від гайдамаків. Обережні кармеліти "на всякий випадок" вивезли свій чудодійний образ до Любліна, де він перебував до 1736 року.
З 1739 до 1754 року кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, збудували новий великий костьол над старим "дольним" костьолом. Кармеліти не шкодуючи коштів на його будування запросили з Німеччини та Польщі відомих архітекторів Яна де Вітте та Григорія Тарновського; з далекої Італії викликали славетного художника Веніаміно Фредеріче; кармеліти заклали у с. Бистріку великі цегельні, з Поділля привозили камінь у плитах і т. ін.
Костьол звели в стилі бароко, з великою центральною банею та двома побічними високими вежами. Особливо багато було прикрашено позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "al fresco" костьол з середини, де барочну основу гармонійно поєднали із стилем "рокайль".
Папа Бенедикт XIV надсилав, в 1754 році до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на чудовний образ і, зокрема, на захист від гайдамаків, реліквії від легендарних святих воїнів Федора та Юрія.
В 1755 році відбулася коронація ікони. На коронацію прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивіли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі й сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо, - із своїм коронним й надвірнім військом; прибули чернечі валки єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства.
До кляштору тяглися тисячі прочан, ремісників й майстрів, що сподівались знайти роботу; купці знаходили тут крам і склепи для товарів. Кармеліти з усіх джерел одержували прибутки. На цей період часу економічний розвиток та політичне значіння кляштору досягли найвищого ступеня. Кармеліти, використовуючи "унію" як духовну зброю, а військо як матеріальну, повсюди насаджують католицизм.
Особливо зросло значення кляштору та Бердичева з 1765 року, коли фундацією короля Станіслава Августа Бердичеву було надано права влаштовувати десять річних великих ярмарків. Таке право виклопотали Радзивіли, до чиїх рук перейшли на той час Бердичівські маєтки від Завішів.
1758 року кармеліти з Австрії привезли друкарню, придбавши її за кошти скаплежного братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ, які підтвердила потім цариця Катерина ІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі. Друкарня босих кармелітів за своє майже столітнє існування (1758-1844) випустила силу релігійних, політичних та інших видань
Утримували кармеліти й коштовну книгозбірню, в ній зберігалися цінні стародруки й рукописи навіть XV століття. Як міцна економічна та військова одиниця, кляштор брав активну участь у соціальних подіях 1768 року, борючися проти гайдамацького руху.
Гайдамацькі загони після здобуття Фастова та Махнівки ухвалили план захоплення Бердичівської фортеці, але в цей час кляштор і фортеця потрапили вже у вир збройної боротьби між Росією та польськими конфедератами, що відстоювали позиції незалежної Польщі. Після розгрому конфедератів під м. Бар та Житомиром, загін конфедератів під командою Казиміра Пулавського схоронився в Бердичівській кармелітський фортеці, де витримав 25-денну облогу від восьмитисячного корпусу російського генерала Кречетнікова.
14 червня 1768 року Пуласький перед Кречетніковим капітулював, виговоривши всьому загонові право вільного виходу з фортеці, а Кречетніков за наказом з Москви повернув свою тактику та військо проти гайдамаків.
Російський уряд спочатку підтримував гайдамаків, щоб ослабити сили Польщі, але, позбувшись конкурента своєму торгівельному капіталові у Польщі, Росія приборкала і гайдамаків, кривавими розправами винищуючи заколоти проти панства. 4 вересня Кречетніков вивіз гармати та іншу зброю з кармелітської фортеці й вирушив на гайдамаків. Після відходу російських військ кармеліти за 4 тижні знову відбудували фортецю, встановили гарнізон та гармати.
Після розділу Польщі 1772 року та зруйнування Запорізької Січі в 1775 році Росія цілковито опанувала Україну. 1792 року остаточно ліквідували фортецю босих кармелітів у м. Бердичеві.
Польське поземельне магнатство, щоб врятувати свої маєтки масово пристало до російського підданства. 19 квітня 1794 року російська цариця дала наказ Волинському генерал-губернаторові Тутолміну про те, що всі особи, які володіли в губерніях Мінській, Заславській та Брацлавській староствами й іншими маєтностями, коли вони присягнуть на російське підданство, надалі користуватимуться маєтками, як невід'ємною своєю власністю.
Слідом за шляхтою й духівництво католицьке почало горнутися під "скіпетр" могутньої Росії, врятовуючи тим свої привілеї. Змінили свою тактику і політику й босі кармеліти Бердичівські. Кляштор Бердичівський на той час став резиденцією Волинського та Мінського єпископа Каспара Колена Цеціновського.
У наступних роках ХІХ століття кляштор відігравав ще свою політичну роль під час "панських бунтів" 1831 та 1863рр. Після придушення польських повстань російський уряд мстив кляшторові цілим рядом репресій. В 1832 р. було закрито кармелітські школи, 1844 року заборонено друкарню, 1864 року заборонено видання Бердичівських календарів у Житомирі за їхній політичний зміст, і, нарешті, 1866 року скасовано й самий кляштор. Того ж 1866 року київський генерал-губернатор Безак прибув до Бердичева з військовою частиною й, розігнавши кармелітів, конфіскував будівлі кляштору для потреб різних державних установ (поліція, пожежна дружина, військове присутствіє, аптека), а частину будівель передав місцевим купцям під склепи для краму. Конфісковано також і земельні та промислові маєтки кармелітів.
16 червня 1918 р. кармеліти знову повернули право власності на свій монастир. Вони керували парафією та були охоронцями кляштору (санктуарію) до 1926 р. в важких післяреволюційних умовах. Після смерті останнього кармеліта - отця Терезія Болеслава Штобрина - комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхньому костелі було створено музей, а у нижньому - атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз, в монастирі виникла пожежа. Правдоподібно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.
Протягом 1970-1980 рр. адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам'яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи - музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.
В 1991 році державні органи Житомира та Бердичева передали верхній та нижній костели монастиря релігійній католицькій громаді. Посвячення верхнього та нижнього костелів відбулося у храмове свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 8 грудня 1991 р. Підготовкою до тієї урочистості стало нічне чування в молитві враз із Святою Службою. Це була перша Свята Служба з проповіддю у нижньому костелі після 65 років перерви.
У липні 1992 р. до Бердичева прибув отець Тобіаш Зажецький, якому було доручено, окрім пастирської діяльності, керівництво ремонтно-реставраційними та будівельними роботами під наглядом реставратора пам'яток архітектури від інституту "Укрпроектреставрація" у Києві. Перетворення спортивного залу на святиню тривало кілька днів. Але то було тимчасове переобладнання. Невдовзі, після повернення костелу вірним, розпочато було й повернення його первісного функціонального призначення та відродження понищеної архітектури.
Найбільшою проблемою реставраторів була вологість фундаментів і стін, яка постала через опади та ґрунтові води як результат відсутності гідроізоляції. Збільшенню вологості сприяла засипаність ґрунтом підземелля та вентиляційних каналів костелу. Грізним результатом зволоження було засолення стін костелу, яке провокувало деструкцію цегли стін пам'ятки. Іншим результатом зволоження була наявність у стінах мікробіологічної інфекції від різних мікроскопічних грибів та бактерій.
Під час очищення підземель та засипаних каналів знайдено велику кількість людських кісток та кістяків, для яких створили братську могилу - оссаріум - у крипті під центральною навою нижнього костелу.
Для зменшення вологості та збереження тепла взимку в нижньому костелі збудовано засклений тамбур, що перекриває зовнішній вхід до костелу.
Одночасно з осушенням стін костелу продовжувалися роботи по заміні пошкодженої деревини конструкцій даху та улаштуванню нової мідяної покрівлі дахів замість проіржавілої покрівлі з поцинкованого заліза. Зроблено також нові ринви, подвійні металеві засклені вікна у костелі та його куполі. Після влаштування каналізації опадової води з північної сторони було відкопано підвалини костелу для їх осушення та утворення гідроізоляції з матеріалів, завезених з Німеччини у 1996 р. Попередньо (ще у 1993 р.) виконано систему центрального опалення у бічних навах нижнього костелу під підлогою. Одночасно зроблено систему електроосвітлення та радіофікації. У 1996 р. інтер'єр нижнього костелу був поштукатурений і пофарбований, замість дерев'яного з'явилось покриття підлоги з керамічної плитки.
З лівої сторони вівтаря споруджено красиву каплицю Розп'ятого Христа.
З 1994 до 1995 року тривали роботи з реставрації фасадів костелу разом з відновленням декору, барельєфів та статуй на завершенні головного фасаду. Ці роботи виконані завдяки фінансовій допомозі закордонних установ Церкви та індивідуальних пожертвувань. Зараз тривають штукатурні та декораційні роботи в інтер'єрі верхнього костелу.
Великої поваги заслуговує також жест Бердичівської міської влади, яка власним коштом відреставрувала фортечні мури зі сторони головного фасаду костелу та монастиря.
Матеріал взятий з Україна інкогніта
1634 року Бердичівські кармеліти заклали "дольний" (підземний) Маріїнський костьол, збудували торгівельні склепи, крамниці й інші господарські будівлі, поширили мури фортеці. Будівництво тривало вісім років. Урочисте відкриття монастиря та освячення нижнього костелу відбулось 22 липня 1642 р. На цій урочистості засновник склав жертовний дар для нового костьолу - ікону Пресвятої Діви Марії, здавна відому у родині Тишкевичів своєю благодаттю. (За інформацією, поширюваною в радянські часи, щоб збільшити прибутковість костьолу, кармеліти силою відібрали у православної Михайлівської церкви образ Божої Матері, що славився як чудодійний, і перенесли його до костьолу).
Незабаром кляштор набуває значення великого економічного центру. У зв'язку з цим зростає м. Бердичів, залюднюється ремісниками та торговцями, до Бердичева тягнуться лави прочан.
Польська королівська влада зважає на колонізаційну роль й вагу кляштору й надає йому великого значення, як передовому форпостові польської державності в Україні. Держава допомагає підсилити й військову міць кляштору: ремонтує фортецю й наділяє кляштор гарматами та постійним гарнізоном.
Як велика одиниця економічного та ідеологічного впливу, кляштор втягується у вирло класових суперечностей та соціальних рухів XVII століття. Ще в сорокових роках XVII століття поміж кармелітами й власниками м. Бердичева - патронами кляштору (Тишкевичами) розпочалася тривала запекла боротьба за економічні позиції й гегемонію.
Боротьба кармелітів з православ'ям, насильне поширення унії, економічний та правовий визиск населення обернули кляштор на об'єкт соціальної ненависті всього місцевого населення. Тому, коли, в наслідок складних соціальних суперечностей, вибухнула на Україні "козацька" революція 1648 року - кляштор майже зовсім зруйнували повстанці. Фортеця босих кармелітів, вкупі з військовими силами воєводи Тишкевича, намагалася чинити опір козакам, але в бою під Махнівкою польські сили було розбито вщент, а кляштору й маєтки Тишкевичів взято загонами Хмельницького, що прямував до Зборова.
Кармеліти, тікаючи з Бердичева, вивезли до Львова образ Матері Божої. Протягом 73 років ікона перебувала у монастирі сестер кармеліток босих, аж до року 1721. У 1663 р. ченці повернулися до Бердичева. Коли вони відбудували понищений монастир, у 1684 р. їх було вигнано силою спадкоємцями Януша Тишкевича. І лише декретом 1717 р. Люблінського Трибуналу було наказано власникам Бердичева віддати ченцям відібрану власність та відшкодувати завдані збитки. У той же період часу кармеліти знову відбудували монастир та повернули до Бердичева образ Матері Божої.
Одночасно відновлюється боротьба кармелітів із можновладцями Бердичева - фамілією Завівшів, що були спадкоємцями Тишкевічів. Боротьба за економічну гегемонію так загострюється, що в 1684 році Завіші збройною силою виганяють босих кармелітів із Бердичева. Кармеліти вперто боролися за свої права й привілегії на маєтності, судилися в трибуналі і, нарешті, на їхню користь відсуджено кляштор, костьол, замок-фортецю, село Скраглівку, фільварок, збіжжя, худобу й інше, а також з Завішів взято чимало грошей на ремонт кляштору.
На цей час (кінець XVII століття) терен Бердичівщини захоплюють нові козацько-селянські бунтарські рухи, що відбуваються під проводом відомого фастівського полковника Семена Палія. Ці рухи визначали собою боротьбу дрібного, вільного ще, козацького землеволодіння з великим українським та польським поміщицтвом. 1706 року Палій вщент розбив під Бердичевом війська Якова Потоцького та Рушчиця, але опікун великого українського капіталу - гетьманська влада, в особі Івана Мазепи, хутко приборкала народний рух. За допомогою хитрощів та зради Мазепа заарештував Палія в Махнівці й посадив його до підземелля Бердичівської фортеці, звідки через деякий час Палія заслали до далекого Сибіру.
Лише в 1717 році, після придушення народного повстання, кармеліти знову міцно осіли у Бердичеві й повернули у 1721 році зі Львова образ Божої Матері.
Кармеліти особливу увагу приділяли відбудові фортеці. Старі мури відремонтували й значно поширили; за допомогою королівської влади фортецю озброїли міцною артилерією, встановили підсилений гарнізон, самій фортеці надали назву "фортеця найсвентшей Марії панни". Фортеця стала значною військовою твердинею на Правобережжі.
Вже 1732 року кармелітанська фортеця взяла участь у придушенні гайдамацького повстання й служила місцем переховання заможної шляхти, що тікала від гайдамаків. Обережні кармеліти "на всякий випадок" вивезли свій чудодійний образ до Любліна, де він перебував до 1736 року.
З 1739 до 1754 року кармеліти, використовуючи відносний спокій у краї, збудували новий великий костьол над старим "дольним" костьолом. Кармеліти не шкодуючи коштів на його будування запросили з Німеччини та Польщі відомих архітекторів Яна де Вітте та Григорія Тарновського; з далекої Італії викликали славетного художника Веніаміно Фредеріче; кармеліти заклали у с. Бистріку великі цегельні, з Поділля привозили камінь у плитах і т. ін.
Костьол звели в стилі бароко, з великою центральною банею та двома побічними високими вежами. Особливо багато було прикрашено позолотою, ліпкою, різьбою та малюнками "al fresco" костьол з середини, де барочну основу гармонійно поєднали із стилем "рокайль".
Папа Бенедикт XIV надсилав, в 1754 році до Бердичівського костьолу прикрашені коштовними діамантами золоті корони на чудовний образ і, зокрема, на захист від гайдамаків, реліквії від легендарних святих воїнів Федора та Юрія.
В 1755 році відбулася коронація ікони. На коронацію прибули магнати Любомирські, Потоцькі, Сангушки, Радзивіли, Слугоцькі, Хоєцькі, Воронічі й сотні інших воєвод, старост, каштелянів, маршалків тощо, - із своїм коронним й надвірнім військом; прибули чернечі валки єзуїтів, базилян, домініканців, піяр, кармелітів й інших; прибуло 72 різних релігійних братства.
До кляштору тяглися тисячі прочан, ремісників й майстрів, що сподівались знайти роботу; купці знаходили тут крам і склепи для товарів. Кармеліти з усіх джерел одержували прибутки. На цей період часу економічний розвиток та політичне значіння кляштору досягли найвищого ступеня. Кармеліти, використовуючи "унію" як духовну зброю, а військо як матеріальну, повсюди насаджують католицизм.
Особливо зросло значення кляштору та Бердичева з 1765 року, коли фундацією короля Станіслава Августа Бердичеву було надано права влаштовувати десять річних великих ярмарків. Таке право виклопотали Радзивіли, до чиїх рук перейшли на той час Бердичівські маєтки від Завішів.
1758 року кармеліти з Австрії привезли друкарню, придбавши її за кошти скаплежного братства при костьолі та на підставі привілеїв, наданих бердичівським кармелітам від короля Августа ІІІ, які підтвердила потім цариця Катерина ІІ. Незабаром друкарня ця набула першорядного значення в усій Польщі. Друкарня босих кармелітів за своє майже столітнє існування (1758-1844) випустила силу релігійних, політичних та інших видань
Утримували кармеліти й коштовну книгозбірню, в ній зберігалися цінні стародруки й рукописи навіть XV століття. Як міцна економічна та військова одиниця, кляштор брав активну участь у соціальних подіях 1768 року, борючися проти гайдамацького руху.
Гайдамацькі загони після здобуття Фастова та Махнівки ухвалили план захоплення Бердичівської фортеці, але в цей час кляштор і фортеця потрапили вже у вир збройної боротьби між Росією та польськими конфедератами, що відстоювали позиції незалежної Польщі. Після розгрому конфедератів під м. Бар та Житомиром, загін конфедератів під командою Казиміра Пулавського схоронився в Бердичівській кармелітський фортеці, де витримав 25-денну облогу від восьмитисячного корпусу російського генерала Кречетнікова.
14 червня 1768 року Пуласький перед Кречетніковим капітулював, виговоривши всьому загонові право вільного виходу з фортеці, а Кречетніков за наказом з Москви повернув свою тактику та військо проти гайдамаків.
Російський уряд спочатку підтримував гайдамаків, щоб ослабити сили Польщі, але, позбувшись конкурента своєму торгівельному капіталові у Польщі, Росія приборкала і гайдамаків, кривавими розправами винищуючи заколоти проти панства. 4 вересня Кречетніков вивіз гармати та іншу зброю з кармелітської фортеці й вирушив на гайдамаків. Після відходу російських військ кармеліти за 4 тижні знову відбудували фортецю, встановили гарнізон та гармати.
Після розділу Польщі 1772 року та зруйнування Запорізької Січі в 1775 році Росія цілковито опанувала Україну. 1792 року остаточно ліквідували фортецю босих кармелітів у м. Бердичеві.
Польське поземельне магнатство, щоб врятувати свої маєтки масово пристало до російського підданства. 19 квітня 1794 року російська цариця дала наказ Волинському генерал-губернаторові Тутолміну про те, що всі особи, які володіли в губерніях Мінській, Заславській та Брацлавській староствами й іншими маєтностями, коли вони присягнуть на російське підданство, надалі користуватимуться маєтками, як невід'ємною своєю власністю.
Слідом за шляхтою й духівництво католицьке почало горнутися під "скіпетр" могутньої Росії, врятовуючи тим свої привілеї. Змінили свою тактику і політику й босі кармеліти Бердичівські. Кляштор Бердичівський на той час став резиденцією Волинського та Мінського єпископа Каспара Колена Цеціновського.
У наступних роках ХІХ століття кляштор відігравав ще свою політичну роль під час "панських бунтів" 1831 та 1863рр. Після придушення польських повстань російський уряд мстив кляшторові цілим рядом репресій. В 1832 р. було закрито кармелітські школи, 1844 року заборонено друкарню, 1864 року заборонено видання Бердичівських календарів у Житомирі за їхній політичний зміст, і, нарешті, 1866 року скасовано й самий кляштор. Того ж 1866 року київський генерал-губернатор Безак прибув до Бердичева з військовою частиною й, розігнавши кармелітів, конфіскував будівлі кляштору для потреб різних державних установ (поліція, пожежна дружина, військове присутствіє, аптека), а частину будівель передав місцевим купцям під склепи для краму. Конфісковано також і земельні та промислові маєтки кармелітів.
16 червня 1918 р. кармеліти знову повернули право власності на свій монастир. Вони керували парафією та були охоронцями кляштору (санктуарію) до 1926 р. в важких післяреволюційних умовах. Після смерті останнього кармеліта - отця Терезія Болеслава Штобрина - комуністична влада Росії взяла монастир у державну власність. У верхньому костелі було створено музей, а у нижньому - атеїстичний кінотеатр. У 1941 р., безпосередньо перед німецькою навалою на Радянський Союз, в монастирі виникла пожежа. Правдоподібно, в її полум'ї загинула чудотворна ікона.
Протягом 1970-1980 рр. адміністративна влада Бердичева під наглядом реставраторів пам'яток архітектури з Києва забезпечила збереженість костелу за допомогою відбудови склепінь, укладання нової дахової покрівлі з поцинкованого заліза на храмі та його куполі. Відбудовано також спалені келії, у яких було розміщено середні школи - музичну та художню, які й досі займають та використовують монастирські приміщення у педагогічних та навчальних цілях.
В 1991 році державні органи Житомира та Бердичева передали верхній та нижній костели монастиря релігійній католицькій громаді. Посвячення верхнього та нижнього костелів відбулося у храмове свято Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 8 грудня 1991 р. Підготовкою до тієї урочистості стало нічне чування в молитві враз із Святою Службою. Це була перша Свята Служба з проповіддю у нижньому костелі після 65 років перерви.
У липні 1992 р. до Бердичева прибув отець Тобіаш Зажецький, якому було доручено, окрім пастирської діяльності, керівництво ремонтно-реставраційними та будівельними роботами під наглядом реставратора пам'яток архітектури від інституту "Укрпроектреставрація" у Києві. Перетворення спортивного залу на святиню тривало кілька днів. Але то було тимчасове переобладнання. Невдовзі, після повернення костелу вірним, розпочато було й повернення його первісного функціонального призначення та відродження понищеної архітектури.
Найбільшою проблемою реставраторів була вологість фундаментів і стін, яка постала через опади та ґрунтові води як результат відсутності гідроізоляції. Збільшенню вологості сприяла засипаність ґрунтом підземелля та вентиляційних каналів костелу. Грізним результатом зволоження було засолення стін костелу, яке провокувало деструкцію цегли стін пам'ятки. Іншим результатом зволоження була наявність у стінах мікробіологічної інфекції від різних мікроскопічних грибів та бактерій.
Під час очищення підземель та засипаних каналів знайдено велику кількість людських кісток та кістяків, для яких створили братську могилу - оссаріум - у крипті під центральною навою нижнього костелу.
Для зменшення вологості та збереження тепла взимку в нижньому костелі збудовано засклений тамбур, що перекриває зовнішній вхід до костелу.
Одночасно з осушенням стін костелу продовжувалися роботи по заміні пошкодженої деревини конструкцій даху та улаштуванню нової мідяної покрівлі дахів замість проіржавілої покрівлі з поцинкованого заліза. Зроблено також нові ринви, подвійні металеві засклені вікна у костелі та його куполі. Після влаштування каналізації опадової води з північної сторони було відкопано підвалини костелу для їх осушення та утворення гідроізоляції з матеріалів, завезених з Німеччини у 1996 р. Попередньо (ще у 1993 р.) виконано систему центрального опалення у бічних навах нижнього костелу під підлогою. Одночасно зроблено систему електроосвітлення та радіофікації. У 1996 р. інтер'єр нижнього костелу був поштукатурений і пофарбований, замість дерев'яного з'явилось покриття підлоги з керамічної плитки.
З лівої сторони вівтаря споруджено красиву каплицю Розп'ятого Христа.
З 1994 до 1995 року тривали роботи з реставрації фасадів костелу разом з відновленням декору, барельєфів та статуй на завершенні головного фасаду. Ці роботи виконані завдяки фінансовій допомозі закордонних установ Церкви та індивідуальних пожертвувань. Зараз тривають штукатурні та декораційні роботи в інтер'єрі верхнього костелу.
Великої поваги заслуговує також жест Бердичівської міської влади, яка власним коштом відреставрувала фортечні мури зі сторони головного фасаду костелу та монастиря.
Матеріал взятий з Україна інкогніта
